Українська Центральна Рада

Українська Центральна Рада (УЦР), також Центральна Рада — спершу загальноукраїнський центр, що об’єднував політичні, громадські, культурні і професійні організації, згодом, після Всеукраїнського Національного Конґресу (17 березня — 21 квітня 1917 р.) — революційний парламент України, який керував українським національним рухом і своїми 4 Універсалами довів Україну від автономії до самостійності.
УЦР заснована у Києві 17 березня 1917 р. з ініціативи Товариства Українських Поступовців за участю українських політичних партій, українських військовиків, робітників, духовенства, кооператорів, студентства, громадських і культурних організацій (Українське Наукове Товариство, Українське Педагогічне Товариство, Товариство українських техніків і аґрономів тощо). Головою УЦР заочно обрано М. Грушевського, якого тимчасово заступав В. Науменко, а товаришами голови: Д. Антоновича і Д. Дорошенка. 22 березня 1917 р. УЦР видала першу відозву «До українського народу», а коли 27 березня 1917 р. керування перебрав М. Грушевський, стала дійсним дійовим центром українського національного руху. Але щойно після скликання Всеукраїнського Національного Конґресу УЦР перетворилася на своєрідний парламент, складений з 150 чоловік, обраних від українських політичних партій, професійних і культурних організацій та делеґатів від губерній. На конґресі обрано нову президію УЦР: голова М. Грушевський, заступники голови — С.Єфремов і В. Винниченко.

Для ведення поточної праці УЦР обрала виконавчий комітет УЦР (офіційна назва Комітет Центральної Ради), який згодом перейменовано на Малу Раду. Вона складалася з членів президії й секретарів УЦР та по двох представників від політичних фракцій. Всі важливі справи наперед вирішувалися на засіданнях Малої Ради, а пізніше оформлені проекти затверджував пленум УЦР. За час її існування відбулося 9 пленарних сесій:

Ще до І Універсалу УЦР поповнилася представниками (130 чоловік), що їх делеґував ІІ Військовий З’їзд (23 червня 1917 р.), та 133 членів Ради Селянських Депутатів, обраних на І Всеукраїнському Селянському З’їзді (15 червня 1917 р.).

Після проголошення автономії (І Універсал 23 червня 1917 р.) УЦР обрала Генеральний секретаріат — автономний уряд України.

Тимчасовий Уряд Росії «Постановою» 16 липня 1917 р. вирішив: «призначити як вищий орган керування крайовими справами на Україні окремий орган — Генеральний секретаріат, склад якого буде визначено урядом у згоді з УЦР».

Після визнання УЦР Тимчасовим Урядом (II Універсал) її доповнено представниками, обраними на І Всеукраїнському Робітничому З’їзді 24 липня — 27 липня 1917 р. (100 чоловік) та представниками меншостей.

При кінці липня 1917 р. УЦР нараховувала формально 822 депутатів, які належали до таких груп: Всеукраїнська Рада сільських депутатів — 212, Всеукраїнська Рада військових депутатів — 158, Всеукраїнська Рада робітничих депутатів — 100, представники неукраїнських рад робітничих і солдатських депутатів — 50, Української соціалістичної партії — 20, Російської соціалістичної партії — 40, Єврейської соціалістичної партії — 35, Польської соціалістичної партії — 15, представники від міст і губерній — 84, представники професійних, просвітніх, економічних і громадських організацій та інших меншостей (молдаван, німців, татар, білорусів) — 108. З цих 822 чоловік обрано Малу Раду в числі 58 чоловік, в якій національні меншості здобули 18 місць.

З ініціативи УЦР у Києві відбувся з 21 вересня по 28 вересня 1917 р. З’їзд народів Росії.

Після захоплення більшовиками влади в Росії УЦР проголосила Українську Народну Республіку з визначеною територією у федеративних зв’язках з Росією (III Універсал — 20 листопада 1917 р.). Одночасно УЦР затвердила закон про вибори до Установчих Зборів України та ряд інших законів. УЦР мала за собою більшість населення України, як це показали вибори до Всеросійських Установчих Зборів 25 листопада 1917 р. (українські партії здобули 75% голосів, більшовики — тільки 10%).

Вже з кінця листопада 1917 р. більшовики готували захоплення влади на Україні. Після невдалого повстання в Києві більшовистський уряд Росії 17 грудня 1917 р. вислав Україні ультиматум, який УЦР відкинула, і тоді більшовистська армія почала наступ на Україну. Скликаний до Києва 17 грудня 1917 р. З’їзд Рад Селянських, Солдатських і Робітничих Депутатів висловив «цілковите довір’я і свою рішучу підтримку УЦР». Більшовистські депутати переїхали до Харкова, де 25 грудня 1917 р. створили конкуренційний до УЦР і Генерального Секретаріату Народний Секретаріат УHP. Одночасно УЦР вислала делегацію на мирову конференцію з Центральними Державами у Бересті.

У розпалі боротьби проти більшовиків та змагань на мирових переговорах УЦР проголосила IV Універсалом (22 січня 1918 р., затверджений 24 січня 1918 р. Малою Радою) УНР самостійною і суверенною державою, а Генеральний Секретаріат перейменувала на Раду Народних Міністрів. Після цього УЦР ухвалила ряд законів:

25 січня — про 8-годинний робочий день;
31 січня — про земельну реформу;
1 березня — про державний герб Української Народної Республіки;
2 березня — про грошову систему (під час перебування у Житомирі й Сарнах на Волині);
2 березня — громадянство в УНР та територіально-адміністративний поділ України.

Найважливішим законодавчим актом УЦР було схвалення конституції УНР 29 квітня 1918 р., яка стверджувала республіканську форму держави з парламентарно-демократичним режимом. Законодавча влада в УНР мала перевагу над виконавчою. Голова парламенту був одночасно президентом Української Держави. Першим президентом обрано М. Грушевського.

Після підписання Берестейського миру 9 лютого 1918 р. німецькі війська звільнили окуповані більшовиками українські землі, але одночасно почався конфлікт між ними і УНР через втручання німців у внутрішні справи української держави.

Німецький озброєний відділ навіть вдерся 28 квітня 1918 р. на засідання УЦР і заарештував двох міністрів УНР.

29 квітня 1918 р. за підтримкою німецьких військ відбувся переворот, який проголосив генерала П. Скоропадського гетьманом Української Держави. Своєю «грамотою» гетьман Скоропадський розпустив УЦР і Малу Раду, а видані ними закони скасував.

За весь час існування УЦР її головою був М. Грушевський, а у 1918 р. його заступниками були С. Веселовський, М. Шраг, А.Ніковський, Ф. Крижанівський, секретарями М. Єреміїв, М. Чечель, А. Постоловський, Я. Левченко, Є.Онацький, Л. Чикаленко. За час УЦР діяли кількакратно змінені уряди під проводом В. Винниченка (28 червня 1917 р. — 30 січня 1918 р.) і В. Голубовича (30 січня 1918 р. — 29 квітня 1918 р.).

Засідання УЦР (Малої Ради) відбувалися у будинку Педагогічного Музею на ВеликоВолодимирській вулиці, а пленарні сесії УЦР у Троїцькому Народному Домі (театрі М. Садовського). Органом УЦР були «Вісті з Української Центральної Ради»; а уряду УНР «Вісник Генерального Секретаріату УНР» (виходив з листопада 1917 р.).

http://uk.wikipedia.org

Comments are closed