ІСТОРИК і дослідник українського кооперативного руху Ілля Витанович відносить Дмитра Івановича Шульгу до найактивніших діячів споживчої кооперації Полтавщини. На жаль, про життя цього скромного, талановитого й працелюбного кооператора-практика збереглося дуже мало інформації. Народився 1880 р. у Полтаві. Є припущення й про те, що він був родом із Попівки на Миргородщині. Після закінчення Полтавського міського училища Дмитро Шульга працював учителем Шахворостівського початкового народного училища Миргородського повіту. Сільські вчителі нерідко були серед засновників перших споживчих товариств. До когорти таких громадсько-кооперативних діячів належав і Дмитро Іванович. Він був і серед ініціаторів створення Полтавської спілки споживчих товариств (ПССТ), потім першим головою її правління. З розгортанням господарської діяльності споживчі товариства Полтавщини все більше відчували потребу в установі, котра могла б об'єднувати їхні зусилля для співпраці, відстоювати їхні права, налагоджувати постачання товарів, здійснювати підготовку фахівців. На Полтавщині, як повідомлялося в журналі «Хуторянин» за 1915 р. (№26), існувало близько 400 споживчих товариств. Кількість цих товариств у губернії не піддається точному обліку: «як гриби ростуть і так же швидко лопаються. Невтомне устремління населення до об'єднання, ніким не кероване, природно зустрічало на своєму шляху непередбачені перешкоди». Недосвідченість у веденні справ та залежність маленьких споживчих товариств від оптовиків м. Полтави негативно впливали на їх діяльність. На ці обставини і звернув увагу інспектор кооперації Полтавського губернського земства Борис Мартос. На його пропозицію був задуманий план організації закупівельного товариства, котре мало обслуговувати усі споживчі товариства. Утворенню такого об'єднання сприяла діяльність кооперативного відділу Полтавського сільськогосподарського товариства, який провів кілька нарад з представниками споживчих товариств краю щодо заснування Спілки кооперативів. Перша з них відбувалася у Полтаві 26 квітня 1914 р. На другій нараді 8 червня 1914 р. ухвалили статут Спілки. «База для організації Полтавської Спілки, — писав з нагоди її 10-річчя М. Токаревський, — була дуже слабкою. В Полтавському повіті було 15 товариств, які разом з товариствами Хорольського, Зіньківського та Костянтиноградського повіту, що тяжіли до Полтави, мали творити базу для Спілки. Це дрібненькі товариства з мізерними пайовими капіталами й оборотами від 5 до 10 тисяч на рік, з широкою практикою відпуску товарів у борг..., в яких зле поставлено рахівництво і відсутня будь-яка кооперативно-просвітня робота». Враховуючи, що статут Спілки споживчих товариств треба було реєструвати в Міністерстві внутрішніх справ, і те, що уряд був противником утворення різних спілок, у т.ч. кооперативних, ініціатори заснування споживспілки не стали ризикувати і вирішили спочатку створити об'єднання під назвою «Товариство гуртових закупок» (ТГЗ). Статут такого товариства можна було зареєструвати в Полтаві. Щоб приховати його спілкову форму, до товариства увійшли, крім споживчих кооперативів, декілька фізичних осіб. Статут Товариства гуртових закупок спільно з іншими ініціаторами підписав і народний учитель Дмитро Шульга. Статут було надіслано до губернатора на реєстрацію, і 21 грудня 1914 р. його зареєстрували. Вірогідно, полтавці запозичили досвід створення подібного товариства у Харкові. Зважаючи на те, що заснувати Спілку споживчих товариств і затвердити статут у міністерстві було безнадійною справою, харківські кооператори організували товариство за нотаріальним договором під назвою «Товарищество Потребительньїх обществ Юга России» (скорочено ПОЮР). Договір цього об'єднання «на вірі» було укладено 20 лютого 1912р. Установчі збори Полтавського товариства гуртових закупок відбулися 13 березня 1915 р. У зборах брали участь його засновники Б. Мартос, М. Токаревський (інструктор-кооператор), інші діячі та представники 23 споживчих товариств. Учасники цих зборів обрали кооператора Д. Шульгу секретарем президії. Головував на зборах Ю. Соколовський — активний учасник кооперативного руху, губернський земський агроном. Інспектор кооперації Б. Мартос ознайомив присутніх з історією виникнення Товариства і його завданнями та вніс пропозиції щодо видів торговельних операцій створюваного товариства. Д. Шульга запропонував зборам проект постанови про комісійну діяльність Товариства. Можна вимагати, йшлося у постанові, щоби кооперативи об'єднували свої закупки товарів через спілку (такуже тоді називали Товариство гуртових закупок), коли спілка надає умови не гірші, ніж приватні фірми. Якщо умови приватних фірм будуть вигіднішими, ніж спілкові, кооперативи зобов'язані про це повідомляти Спілці. Збори ухвалили проект постанови Д.Шульги та прийняли його пропозицію про звернення до всіх кооперативів Полтавської губернії із закликом вступати членами до створеного Товариства. Він також звернувся з проханням до Б. Мартоса скликати нараду інструкторів кооперації для ознайомлення з утвореним Товариством і його завданнями. Д. Шульга теж порушив тоді питання про взаємовідносини з Московською спілкою споживчих товариств. Адже окремі споживчі товариства Полтавщини у ті роки, шукаючи додаткових товарних ресурсів, інструкторської допомоги та правового захисту, вступали в члени Московської спілки. На установчих зборах Товариства гуртових закупок було обрано його правління з п'яти осіб, до числа яких входив член-розпорядник Д.Шульга з винагородою 900 крб. за рік. (75 крб. щомісяця). Інші члени правління (С.Савченко, Д.Баглій, Ф.Мороз і А.Кас'яненко) мали право отримувати тільки одноразові виплати за кожне засідання. До складу спостережної ради Товариства було обрано Б.Мартоса, Ю.Соколовського та інших діячів. Як єдиний платний співробітник Товариства. Д.Шульга виконував обов'язки бухгалтера, касира, кореспондента і т.д. «.. .Засідання правління відбувалися часто й обережний Дмитро Іванович виносив мало не всі питання на розрішення Правління. І це було цілком правильно, бо, не маючи досвіду в новій роботі, доводилося помацки шукати стежок, а всяка помилка могла відразу ж зле відбитися на товариствах, які покладали на об'єднання великі надії». І тільки обіжники (циркуляри) до споживчих товариств писалися й друкувалися на гектографі в кооперативному відділі інструктором. Товариство гуртових закупок розпочало роботу 28 травня 1915 р. (до нього входило тоді 23 члени). Маючи мізерний пайовий капітал, Товариство не могло розвивати власні торговельні складські операції. Центр ваги мав бути перенесеним на комісійні операції. Треба було розпорошену між різними оптовиками закупку товарів споживчими товариствами скупчити на обмеженій кількості постачальників товарів. За пропозицією Д.Шульги було ухвалено наступний план: 1. Товариство гуртових закупок веде переговори й укладає угоди з тими оптовиками, які будуть відпускати споживчим товариствам товар і дадуть найвигідніші умови. 2. Споживчі товариства здійснюють закупівлю на підставі нарядів члена-розпорядника в оптовиків, з якими укладено угоди. 3. Після відбору товарів й по одержанні рахунку товариство оплачує суму рахунку не оптовику, а товариству гуртових закупок. 4. Споживче товариство одержує від оптовика крам лише на підставі рахунку, на якому стоїть підпис члена-розпорядника про одержання грошей, і з запискою Д.Шульги: «Такому-то товариству крам по в/рахунку за № і по н/ ордеру № видати». Одержані від споживчих товариств суми за домовленістю правління з оптовиками мали вноситися оптовикам того ж дня або не пізніше ранку наступного дня. Конкуруючи між собою, оптовики не тільки пішли на ці умови, але й дали несподівано великі знижки на товари. Кількість товариств, що виявляли бажання вступити членами до Товариства гуртових закупок, чимраз більшала, пише у спогадах про перші місяці діяльності цього об'єднання кооперативний діяч М. Токаревський. «Ми буквально ловили на базарах та по оптовиках представників кооперативних товариств, що не були у нас членами, затягували до себе в контору і агітували. Часто, проважаючи недосвідченого закупщика до оптовика, Дмитро Іванович являвся в контору з «трофеями» — він приводив представників нових кооперативів, що ще нічого не чули про Товариство. Через таких закупщиків передавалися правлінням кооперативів листи й пропозиції щодо вступу в число членів нашого Товариства гуртових закупок». Обороти Товариства щомісяця зростали. Довелося в тому ж будинку заорендувати поруч помешкання пивної-чайної. З 20 тис. обороту за перший місяць через півроку місячний оборот був понад 200 тисяч. Безперечно, велика заслуга у таких досягненнях належала Д.Шульзі. Об'єднані в Товариство споживчі кооперативи поліпшили свої справи. Проте Товариство, згідно зі статутом, не могло виконувати, крім торговельної, якусь іншу роботу, зокрема організаційно-інструкторську. Тому здійснювалася підготовка до створення Спілки споживчих товариств. В основу її статуту було покладено статути Варшавської спілки споживчих товариств (статут затверджено в 1911 р.) та Пермської спілки споживчих товариств (1912). У липні 1915 р. статут Спілки споживчих товариств Полтавщини надіслали на реєстрацію до Міністерства внутрішніх справ. Зареєстрували його восени 1915 р. Установчі збори Спілки відбулися 13-14 лютого 1916 р. Тоді ж (14 лютого 1916 р.) проведено й ліквідаційні збори Полтавського товариства гуртових закупок. Відбувалися збори в будинку губернського земства. У зборах, крім членів ТГЗ, брали участь представники споживчих товариств, що приїхали з постановами своїх організацій про вступ до Спілки. Ліквідаційні збори тривали не більше години. Голова, оголосивши їх закритими, одразу ж відкрив установчі збори Спілки, в яких ліквідатори брали участь вже як її члени. Учасники зборів прийняли таку постанову: «Маючи на увазі: 1) що в м. Полтаві відкрила свою діяльність Полтавська спілка споживчих товариств, яка має таку ж мету й завдання, як і Полтавське Споживче Товариство гуртових закупок; 2) що статут нової Спілки, затверджений начальником головного управління по справам місцевого господарства 5-го жовтня 1915 р., має більші переваги в справі розвитку операцій та дає їй можливість проведення ревізій товариств; 3) що в склад нової Спілки входять ті ж установи, що є членами Полтавського товариства споживачів, і, таким чином, дальше існування Полтавського закупочного товариства зайве, а вся діяльність його повинна, природно, перейти до нової Спілки, — збори ухвалили: не ліквідуючи Товариство, згідно п. 63 статуту, діяльність Товариства припинити з 28 лютого 1916 р., задовольнивши всіх його кредиторів; все майно й всі справи Товариства передати Спілці з такою умовою, щоб паї та вступна плата членів Полтавського товариства споживачів були зачислені в рахунок пайових внесків, що будуть належати Спілці, при чому різниця між переданим капіталом і фактично належною сумою паїв Спілці має бути довнесена безпосередньо споживчими товариствами». До порядку денного установчих зборів Полтавської спілки споживчих товариств було включено 12 питань, зокрема: прийом членів у Спілку; ознайомлення зі статутом Спілки та її завданнями; визначення розміру й терміну щорічних внесків; про кредитування споживчих товариств; кошторис; прийом справ від Полтавського товариства гуртових закупок; вибори членів правління і спостережної ради та ін. На зборах було розглянуто питання про відкриття філіалів (відділень) Спілки в повітових містах Полтавщини для зручнішого обслуговування споживчих товариств, а також про організацію власних виробництв, про налагодження культурно-просвітньої роботи Спілки. Для тісніших зв'язків між Спілкою і споживчими товариствами, проведення ревізій останніх збори ухвалили негайно прийняти на роботу інструктора з кооперації. Збори обрали спостережну раду (12 членів і три кандидати) та правління Спілки. До складу правління увійшли Д.І.Шульга, М.Д.Токаревський, К.В.Михайлів. 28 лютого 1916 р. відбулися об'єднані збори Правління Товариства гуртових закупок і Полтавської спілки споживчих товариств. Збори зафіксували передачу Товариством Спілці споживчих товариств майна на суму 450 крб. 43 коп., готівки каси на 6334 крб. 04 коп. та товарів на 30216 крб. 37 коп. (валюта того часу). Від Товариства до Спілки перейшло 39 споживчих товариств. Статутом Полтавської спілки споживчих товариств (ПССТ) передбачалося, що вона об'єднує споживчі товариства в межах Полтавської губернії та сприяє вдосконаленню їх діяльності, доставляє їм товари, надає поради та юридичну допомогу, влаштовує лекції та курси, засновує власні склади та заклади для виготовлення, зберігання, закупівель і продажу товарів. Спілка мала право утримувати власні агентства та контори на території країни для закупівель потрібних для споживчих товариств товарів. Таким чином. Спілка мала можливість більш широко розгорнути торговельну роботу, ніж Товариство оптових закупок. Крім того, вона взяла на себе вирішення організаційних питань споживчої кооперації, налагодження культурно-просвітньої діяльності. Член-розпорядник предтечі Спілки —Товариства гуртових закупок — Д.Шульга ознайомив учасників зборів з проектом плану діяльності Спілки, що складався з двох частин: торговельної та культурно-просвітньої. Доповідач, керуючись досвідом діяльності Товариства гуртових закупок, зазначив, що торговельна діяльність Спілки повинна у свою чергу бути розділена на комісійну, власне торговельну і складську. Комісійна торгівля, стверджував він, здійснюється як посередницька діяльність між споживчими товариствами і оптовиками (на місцевому ринку безпосередньо з виробниками). Власне торговельна діяльність зводиться до постачання споживчих товариств товарами, а складські операції — до зберігання товарів на складі Спілки. До культурно-просвітніх функцій Спілки він відносив вказівки щодо утворення та функціонування споживчих кооперативів, юридичні поради, лекції, організацію кооперативних курсів і шкіл, видавництво книг, брошур та інше. Усе це, наголошував доповідач, уже здійснюється Товариством гуртових закупок. Тому новоутвореній Спілці залишається перебрати від Товариства усі справи і продовжити їх виконання. Звичайно, є підстави поліпшити роботу завдяки більш досконалому статуту Спілки, наголошував Д.Шульга. Дмитро Шульга був одним із творців Полтавської спілки споживчих товариств, першим головою її правління, організатором її діяльності у досить непростий історичний період — з 1916р. до середини 1920 р. Передусім завдяки його розсудливості та наполегливій праці відбувалося безперервне зростання членської бази Спілки — усе більше споживчих товариств на добровільних засадах приєднувалося до неї; вдосконалювалася організаційна побудова Спілки; Спілка постійно збільшувала обсяги товарообігу та розвивала власне виробництво товарів; надавала допомогу споживчим товариствам у налагоджені їх діяльності; здійснювала будівництво торговельних і виробничих приміщень; приділяла велику увагу культурно-просвітній діяльності. Є всі підстави вважати, що Д.Шульга та інші лідери Спілки вдало впроваджували накопичений наприкінці XIX — на початку XX ст. досвід діяльності передових спілок споживчої кооперації європейських країн. «Полтавська спілка, маючи добру закваску, — писав М.Токаревський, — зростала на дріжджах військової обстановки, в умовах руїни внутрішнього ринку, нечуваної до того спекуляції і в умовах мілітаризації промисловості та частково переведеної державної монополії на предмети широкого вжитку. Але Полтавська спілка не досягла б тих колосальних успіхів, коли б вона не була такою послідовно твердою в основних засадах своєї роботи. Як би ви не розглядали історію розвитку любої галузі роботи Полтавської спілки, ви не знайдете в ній мінливости, хитань, а натомість спіткаєте скрізь одну тверду думку — «Спілка для товариств», одну політику — «Зміцнення товариств як осередків організованого споживача». Полтавська спілка ніколи не мала «імперіалістичних» тенденцій поширювати свій район діяльності, натомість прагнула до повного обслуговування потреб товариств та повітових союзів Полтавщини — своїх членів. Внаслідок того Полтавська спілка вже в 1918 р. давала своїм членам краму понад 70% їхнього обороту, причому деякі товариства та союзи (напр. Кобеляцький) мали краму з Полтавської спілки на всі 100%. Такого успіху по наших відомостях не досягав жодний кооперативний союз протягом усієї історії кооперації, а крім того Полтавська спілка в 1918 р., маючи таку обмежену територію, як Полтавщина, зробила оборот більший ніж ПОЮР та Дніпросоюз». Важливим показником потужності кооперативної системи і Спілки кооперативних товариств зокрема є її членська база, кількість об'єднаних пайовиків. За роки перебування Д.Шульги на посаді голови правління Полтавської спілки споживчих товариств кількість споживчих товариств — членів Спілки зросла з 39 до 1164. У 1916 р. пайовиків споживчих товариств, що були членами ГІССТ, числилося лише 3861. Наприкінці 1919 року їх було вже 325,9 тисячі. У середньому кількість пайовиків на одне споживче товариство збільшилася за ці роки від 99 до 280. Якщо брати до уваги, що один член споживчого товариства представляв сім'ю з п'яти осіб, то кількість кооперованої людності в губернії сягала 1,6 млн. чоловік, що становило половину всього населення Полтавщини. Ці дані свідчать про великі темпи зростання членської бази споживчої кооперації губернії та визначну роль ПССТ у кооперативному русі. На початку 1919 року Полтавська центральна спілка споживчих товариств та її відділи об'єднували близько половини існуючих в губернії споживчих товариств. Решту — інші спілки. Восени 1919 р. у восьми повітах Полтавщини існували самостійні спілки кооперативів, які входили до Полтавської спілки, в чотирьох повітах існували відділи Центральної (Полтавської) спілки і в одному (Хорольському) — відділ Кременчуцької спілки споживчих товариств. Слід зазначити, що деякі кооперативні товариства одночасно входили до складу двох і навіть трьох спілок. Серед членів ПССТ нараховувалося 200 споживчих товариств, що належали і до місцевих спілок. До спілок споживчих товариств Полтавщини в 1919 р. входили кооперативи й з-за меж губернії (на 1.01.1920 р. таких кооперативів налічувалося 67). Серед споживчих товариств — членів Полтавської спілки були сільські кооперативи, міські, містечкові, споживчі товариства службовців заводів, залізниць, різних установ. У 1919 р. з метою погодження та координації діяльності спілок споживчої кооперації Полтавщини, щоб запобігти шкідливим поодиноким виступам на торговельних ринках, внести планомірність в роботу (торговельну, фінансову і неторговельну), розмежувати сферу діяльності між спілковими об'єднаннями, при Полтавській спілці споживчих товариств було утворено Особливу нараду. Це був орган, що функціонував постійно, і його засідання мали відбуватися не рідше , ніж раз на місяць. На першому засіданні (21 червня) було розглянуто доповіді про кооперативне будівництво на Полтавщині та про взаємовідносини спілкових об'єднань Полтавщини у справі торговельно-фінансовій. В умовах постійного зростання ролі споживчої кооперації в економіці країни та збільшення обсягів діяльності спілок споживчих товариств створення Особливої наради як координаційного органу було доцільним. Проте невдовзі, з встановленням радянської влади, відбулася докорінна перебудова системи споживчої кооперації, ліквідовані повітові спілки, філії спілок. У липні 1920 р. Полтавська спілка споживчих товариств була реорганізована в Губернську спілку споживчих товариств — іубспілку. Координацію діяльності кооперативних організацій взяла на себе нова влада. Діяльність Полтавської спілки споживчих товариств всебічно сприяла зміцненню споживчих товариств —> членів спілки. Один з перших членів правління Спілки, згодом історик кооперативного руху П.Ф.Височанський у 1925 р. писав, що в жодній губернії спілкове будівництво не мало такого продуманого раціонального вигляду, як на Полтавщині. Це історичний факт, підкреслював він, який привертає увагу кожного дослідника кооперативного руху. І справді, незважаючи на відносно інтенсивне зростання кооперації на Полтавщині, тут було мало союзів. На 1.04.1919 р. на Полтавщині було 9 споживчих союзів, у той час як на Харківщині—25, Херсонщині — 17, Поділлі — 24, Київщині — 16, Катеринославщині — 13. Ніби Полтавщина відстала. «Відстала в кількості, але значно випередила в якості. Полтавська Спілка найбільш приклала зусиль до раціоналізації союзного будівництва в губернії, до того, щоб запобігти його стихійності: тут уперше проведено принцип філіального союзного будівництва зі Спілкою на чолі». Перші роки Полтавської спілки споживчих товариств припадають на важкий період в економічному житті країни. Імперіалістична війна призвела до занепаду промисловості і транспорту. Виникли значні труднощі в задоволенні попиту на товари та їх транспортуванні. Доводилося місяцями чекати, щоб закуплений у місцях виробництва товар можна було завантажити у вагони. А відправлений на адресу Спілки товар нерідко доводилося розшукувати. Та все ж Спілка надавала велику допомогу споживчим товариствам в закупівлі товарів. За перший рік існування спілки (1916 р.) із її власних складів було відпущено товарів на 708,9 тис. крб. проти 225,5 тис. крб. обороту, зробленого Товариством оптових закупок. Загальний оптовий товарооборот Полтавського товариства оптових закупок у 1915 р. складав 272,9 тис. крб., а Полтавської спілки споживчих товариств в 1916 р. — 1 млн. крб., у 1917 р. — 2,4 млн. крб. У 1919 р. її загальний оптовий товарооборот перевищив 3 млн. крб. (валюта 1924 р.). Збільшення обсягів товарообороту в 1917 р. викликало потребу в заснуванні філій. Спілці бракувало просторого приміщення у Полтаві. Тим більше, що її відвідували щодня представники майже 100 кооперативних товариств. Тому в липні-вересні 1917р. було відкрито відділи Спілки в Золотоноші, Прилуках, Лубнах. Уже до кінця року вони разом зробили оборот майже на 500 тис. крб. У 1918 р. Спілка відкрила ще один відділ — у Лохвиці. З відкриттям філій поліпшувалося товаропостачання споживчих товариств, зміцнювався інструкторський апарат на місцях. Пайовий капітал ПССТ разом з відділами складав на 1 січня 1918 р. 380 тис. крб., в т.ч. в центральної Спілки — 302,2 тис. крб. На 1.01.1919 р. пайовий капітал Спілки досяг 751,4 тис. крб. а спільно з відділами — 1 млн. 35,8 тис. крб. Значне збільшення розміру пайового капіталу центральної Спілки сталося завдяки прийнятій загальними зборами уповноважених 20 листопада 1917р. постанові, згідно з якою кожне товариство мусило внести в пайовий капітал спілки 30% своїх власних коштів. У складі пайового капіталу центральної Спілки на 1.01.1918 р. із суми 302,2 тис. крб. числилося як борг членів Спілки 209,4 тис. крб., або 2/3 пайового капіталу. «З метою боротьби з цим недопустимим звичаєм було ухвалено видавати мануфактуру тільки тим товариствам, які внесли повний пай». Про таке рішення правління ПССТ повідомлялося в «Полтавському кооператорі» № 10-11 за 1919 р. Цей захід відіграв свою роль, і в складі пайового капіталу Спілки станом на 1.01.1919р. вже не було паїв, записаних боргом за товариствами. Правління Полтавської спілки, зокрема його голова Д.Шульга, багато уваги приділяли забезпеченню споживчих товариств товарами. Протягом 1917р. Спілка одержала товарів за тодішніми цінами на 50,1 млн. крб. Найбільша частина товарів була закуплена у приватних торговців, а саме на 30,7 млн. крб. Різні громадські установи продали Спілці товарів на 14,6 млн. крб. (це товар установ, котрі вціліли після війни й при ліквідації розпродували своє майно). З власних підприємств Спілки протягом року надійшло товарів на 2,7 млн. крб. (це головним чином книжки, приблизно десята частина цієї суми припадала на цукерки, котрі вироблялися на кондитерській фабриці Спілки). Від кооперативних центрів одержано товарів на 2,1 млн. крб. (з них від Дніпросоюзу — на 451,6 тис. крб., Українбанку — на 210,4 тис. крб., Центро союзу (Москва) — на 399,4 тис. крб.,ПОЮРа — на суму понад 1,1 млн. крб.). Представники Спілки закуповували товари у багатьох містах країни. На Московському ринку в 1918 р. було закуплено понад 42% всіх товарів, на Полтавщині — близько 40%, по 5,5% на Харківському і Одесько-Кримському ринках. Спілка купувала товари на Катеринославщині, Київщині, в Баку та інших містах; відкрила свої агентства для закупівлі товарів у Києві, Харкові, Ростові, Феодосії. Більшість товарів доводилося купувати у приватних торговців. Незначна частка товарів надходила від центральних кооперативних спілок (3%) та від власного виробництва (3,6%). На ринках Полтавщини Спілка купувала сільськогосподарські продукти, тютюнові вироби, галантерею, полотно, кустарні гребінці; на Київському (Київ, Гомель) — шкіряний крам і книжки; Катеринославському—дахове залізо та інші залізні вироби; Петроградському—папір; Воронезькому — соняшникову олію; Бакинському — нафтові продукти, садовину, мигдаль; у Новозибкові — сірники, лляні й дерев'яні вироби. Протягом першої половини 1918 р. Спілка одержала від іубхарчкому близько 100 вагонів різного краму, переважно мануфактури з Росії. Для зручнішого обслуговування кооперативів Полтавська спілка споживчих товариств на своїх складах у 1918р. утворила відділи: мануфактурний, галантерейний, шкіряно-взуттєвий, залізоскоб'яний та бакалійний. У загальній сумі товарообороту Полтавської споживспілки найбільша частка припадала на бакалійні товари та мануфактуру. З метою збільшення товарних ресурсів правління Полтавської спілки споживчих товариств та його голова Д.Шульга уже в перші роки існування Спілки багато ваги надавали виробництву товарів на власних підприємствах. У 1916р. було вироблено кондитерської продукції на 13,1 тис. крб.; у 1917р. — на 44,1 тис. крб. Щодо споживчої кооперації, ішлося в журналі «Хуторянин» (1917 р. № 11), потрібно перш за все повідомити про перехід Полтавської спілки споживчих товариств до власного виробництва. Виникнувши трохи більше року тому, ця Спілка тепер — досить потужна організація, яка робить великі обороти. У першу чергу при Спілці організовано виробництво цукерок і є підстави сподіватися, що невдовзі з'являться нові гілки кооперативного виробництва. Загальні збори уповноважених, що відбулися 21 -22 вересня 1918 р., визнали найважливішим завданням споживчої кооперації утворення власних підприємств—фабрик, заводів та майстерень. Тільки завдяки цьому, вважали учасники зборів, кооперація перестане залежати від приватного капіталу та зможе поручитися за якість своїх товарів. Збори ухвалили утворити при Спілці промисловий відділ, який мав виробити проекти низки власних підприємств. Першочерговим завданням відділу було перетворення кондитерського цеху Спілки на фабрику, придбання шкіряного заводу, збільшення функціональних можливостей спілчанської друкарні. Збори вимагали від усіх товариств і спілок — членів ПССТ вносити у Фонд власних підприємств і Фонд нерухомого майна ПССТ по 5% з обороту, зробленого Товариством або Спілкою. У 1918 р. споживспілка мала кузню, столярно-бондарну майстерню й того ж року придбала в Полтаві ділянку землі і розпочала спорудження нових торговельних та промислових підприємств. Вражає програма розвитку матеріально-технічної бази Спілки. Передбачалось будівництво головного корпусу для ведення торговельних, банківських та інших операцій; спеціальної критої платформи на 20 вагонів і вимощеного камінням майданчика; заїжджого двору з готелем, друкарні, тютюнової фабрики, кондитерської фабрики, залізничної гілки, водотягу, силової станції для опалення й освітлення, каналізації, гаража для автомобілів та ін. Загальна сума видатків на виконання будівельної програми дорівнювала 12,5 млн. крб. (ціни 1918 р.). Спілка створила досить великий запас будівельних матеріалів (100 вагонів гранітного каменю, 25 вагонів цегли, близько ЗО вагонів лісу, чимало вапна, фарби, крейди, цвяхів тощо). Незважаючи на надзвичайно важкі умови (чого варта хоча б неодноразова зміна влади в губернії), вже в 1918-1920 рр. було виконано значний обсяг робіт зі створення «кооперативного містечка» і введено в дію чимало споруд (прокладено залізничну гілку, побудовано складдля товарів тощо). 1919р. Спілка засновує майстерні для виготовлення шапок, взуття, столярних виробів; організовує виробництво з переробки фруктів і овочів. Усе це сприяло поповненню товарних ресурсів та зниженню цін на товари. Окрім цього, в 1919 році Спілка купила двоповерховий будинок на Сінному майдані, де розмістилася її контора й правління. У березні 1920 р. Полтавська споживспілка утворила промисловий відділ з метою об'єднання власних підприємств та організації будівництва фабрично-заводських підприємств. Станом на 15 травня 1920 р. Губернська споживспілка мала 46 власних промислових підприємств, в тому числі механічно-ливарний і два шкіряних заводи; фабрики: махоркову, кави і чаю (дві); майстерні: ливарно-слюсарну, столярні (чотири), слюсарні (дві), гончарні (дві), керамічну, ткацьку, шорну, дитячих іграшок та ін.; підприємства для виробництва ковбас, мила, фарби (два) та ін.; друкарні (три). Невдовзі 15 великих підприємств були націоналізовані, «відібрані від кооперації», а саме: заводи, махоркова фабрика, дві друкарні, окремі майстерні, іубземвідділу влада передала ливарно-слюсарну майстерню, інші 14 підприємств — Губраднаргоспу. Про кількість деяких товарів, вироблених підприємствами Полтавської споживспілки в 1919-1920 рр., свідчать такі дані: брусарня (відкрита в листопаді 1919 р.) — брусків і точил — 2,9 тис. шт., мантачок — 29,6 тис. шт., шапочна (відкрита 1919р.)—картузів—16451 шт.,шапок— 1994шт. таін.;шорна (відкрита 1919р.) — разом 28 видів продукції, з них хомутів — 681,уздечок—2059, пітників—929, ушивальників—7561, сідел — 635 та ін. Кустарних виробів, що їх виготовляли заклади споживчої кооперації, нараховувалося 11 видів: мотузки, сітки рибальські, нитки, панчохи, сукно, полотно, хустки та ін. Виробництвом окремих товарів займалися й філії Полтавської спілки споживчих товариств. Золотоніський філіал мав 9 власних промислових підприємств (майстерні: 4 — для виготовлення кошиків; 2 — для виробів з рогози та ін.). За 1919 рік вироблено, між іншим, 5000 корзин на суму 54,2 тис. крб. У власних підприємствах працювало 105 робітників. Філіал здійснював будівництво шкіряного заводу. Враховуючи те, що в 1920 р. держава перейняла на себе фабрично-заводську промисловість і постачання сировини, іубспілка припинила відкриття власних підприємств, крім дрібних. Д.Шульга особливу увагу звертав на так звану неторговельну роботу. Початок такої роботи було покладено в жовтні 1916 р. До того часу її провадив кооперативний відділ при Полтавському губернському земстві та Полтавському сільськогосподарському товаристві. Неторговельна діяльність Спілки охоплювала інструкторську та юридичну допомогу споживчим товариствам, влаштування кооперативних курсів, опрацювання статистичного матеріалу, культурно-просвітницьку роботу на виробництві, постачання в село літератури через свій книжковий склад. На Полтавщині чимало споживчих товариств, як і інших кооперативів, нерідко припиняли свою діяльність через те, що їхні засновники та працівники не мали відповідних теоретичних знань. Ось чому необхідна була спеціальна підготовка кадрів для кооперативної системи. Уже в 1916 р., у перший рік свого існування, Полтавська спілка споживчих товариств влаштовувала короткотермінові та довготермінові курси у Полтаві, а також курси-наради з обліку в Кобеляках і в 1917 р. —у Полтаві й Опішні; 1918 р. курси влаштовуються в Решетилівці, Нових Санжарах, Опішні, Сокілці Кобеляцького повіту, Піщаному, Милорадові та Байраці Полтавського повіту. Про те, як характеризували та оцінювали неторговельну, ідеологічну, освітню діяльність Полтавської споживспілки та працю її інструкторів, повідомляє у своїх спогадах П.Височанський. Неторговельний відділ працював над самознищенням—це не парадокс, це вислів, який має свій зміст, бо не заступити собою сільського кооператора було його завданням, а озброїти знанням до такої міри, щоб він сам без сторонньої допомоги міг надалі працювати, підкреслює автор спогадів. «Працюй у товаристві так, щоб своєю роботою навчити правління самостійній роботі, щоб твоя допомога на другий раз була непотрібною», «працюй над самознищенням»—ось постійне гасло інструкторської роботи Спілки. То інша справа, наскільки те гасло було виконано. Треба тут нагадати, що це гасло доводилось реалізовувати в часи повторних мобілізацій і «обезлюднення» села», — пише П.Височанський. Інструкторський відділ проводив наради і курси, виробив анкету для обстеження споживчих товариств, систему рахівничих книжок та ін. Відділ розіслав відозву до товариств про перехід на новий статут, як того вимагав Закон «Про кооперативні товариства та їх спілки» від 20 березня 1917р., форму протоколу загальних зборів з постановою про прийняття нового статуту та зразком заяви до окружного суду. За 1918 р. на новий статут було переведено близько 95% товариств. Відділ допомагав утворювати різного роду артілі трудових і професійних спілок. Протягом 1918 р. відділом вироблені статути: хліборобської спілки, слюсарно-стельмашної артілі, професійної спілки працюючих в кооперативних установах. Інструкторський відділ упорядкував списки споживчих товариств, адже «треба було побачити, що ж дала революція». Завдяки наполегливій праці інструкторів було складено список споживчих товариств Полтавщини на 1 січня 1918 року. Подібних матеріалів, йдеться в «Полтавському кооператорі» (1919 р,, №17-21), не мала жодна установа України. У Полтавській споживспілці було систематизовано облік інструкторської роботи, для чого вироблені спеціальні форми бланків відряджень, виїздів, консультацій і т. ін. Заслуговує на увагу ще один вид діяльності ПССТ — це боротьба з псевдокооперативами. «На кооперативній ниві починає сходити бур'ян, який погрожує засмітити чисте зерно кооперативного розвитку, — наголошувалося в «Полтавському кооператорі» (1918 р., №7). — Під видом кооперативних товариств появляються різні торговельні підприємства. Пройдисвіти псевдо-кооператори часто-густо, вико-ристовуючи народну несвідомість, утворюють товариство на паях і починають своє темне діло, на якому набивають собі кишені». Юридичну допомогу споживчим товариствам, які входили до складу ПССТ, надавав юридичний відділ Спілки. Зокрема, допомагав товариствам представництвом у судах, вів листування з правових питань, був представником Спілки за дорученням Правління на різних з'їздах і нарадах з питань кооперативного права. Лютнева революція 1917 р. дала колосальний поштовх розвиткові українського життя. «На Полтавщині, як і по цілій Україні, громадське життя буяло, клекотало, прибирало різноманітних форм. Однією з наймогутніших форм була українська кооперація, що відразу ж підвела міцну економічну базу під громадське життя. — писав тодішній працівник споживспілки Дмитро Соловей. — Полтавська спілка споживчих товариств була сильним українським центром, у якому виховувалися і зростали прекрасні кадри громадських і господарських робітників, центром, що витратив багато сил та матеріальних засобів на підтримку української культури в часи лихоліття й збройної боротьби за Українську Народну Республіку, коли державний апарат УНР безсилий був піклуватися про все». Полтавська споживспілка створила великий книжковий склад для масового просування книжки на село через споживчі товариства. (Адже українську книжку на Полтавщині, де мешкало понад два мільйони українців, до Лютневої революції можна було дістати лише у двох книгарнях Полтави). Споживспілка негайно встановила зв'язки з найбільшими українськими книжковими складами та видавництвами в Києві й Харкові, щоб безупинно поповнювати запаси книг. Вже в 1918 р. Полтавська споживспілка мала найбільше в Полтаві книготорговельне підприємство з власною великою книгарнею. Згодом утворилися кооперативні книжкові склади в Миргороді, Кременчуці, Костянтинограді. ПССТ спільно з Педагогічним бюро Полтавського губернського земства взяла на себе завдання постачати школи українськими підручниками. Підкреслюючи роль споживчої кооперації в налагодженні торгівлі книгами, Д.Соловей писав: «Просвіти», як неекономічні організації, не мають сил добре налагодити продаж книжок по селах. Далеко краще можуть улаштувати цю справу наші споживчі товариства. Вони мають для цього готовий торговельний апарат, себто крамниці й продавців. Вони мають потрібні для цього кошти. Вони знаходяться в постійних зносинах з Полтавською спілкою споживчих товариств, де є велика книжна комора, пристосована до постачання книжок на село». У той час постійно відчувалася нестача книжок. Тим більше, що відбувалася стихійна українізація життя. Школи Полтавщини одна за одною переходили на українську мову викладання, а шкільних підручників і допоміжної літератури для вчителів не було зовсім. Тому відразу після Лютневої революції Полтавська споживспілка організовує власне видавництво. План видань включав декілька серій: А. «Просвітянська книгозбірня»; Б. Народний Селянський Університет; В. Шкільні підручники; Г. Порадники; Д. Кооперативна література; Е. Ювілейні видання; Є. Різне; Ж. Портрети письменників і громадських діячів. Чільне місце у видавничій діяльності зайняли підручники. Буквар і читанка були надруковані накладом по 100 тис. екз. По 10-20 тис. екз. були видані твори Т. Шевченка, П. Мирного, А. Тесленка, П. Куліша та ін. Завдяки кооператорам читачі Полтавщини отримали такі книги, як «Коротка історія України», «Як жив український народ», «Козаччина» та ін. З кооперативної літератури Полтавська спілка видала книжку Бориса Стопневича «Споживча кооперація України». У 1917 р. Полтавська споживспілка видала 8 книжок загальним накладом 201 тис. примірників. Наступного року— 17 загальним накладом 650 тис. примірників. Видавництво ПССТ надрукувало й розповсюдило тисячі великих портретів письменників і громадських діячів: Т. Шевченка, Б. Грінченка, Лесі Українки, Панаса Мирного, М. Драгоманова, І. Котляревського, Є. Гребінки та ін. Ці портрети можна було бачити по «Просвітах», по школах, по кооперативах, сільських урядах, селянських хатах... З встановленням радянської влади видавнича діяльність споживчої кооперації була згорнута, друкарні націоналізовані. Правління Полтавської спілки споживчих товариств на чолі з Д. Шульгою налагодили видання журналу «Полтавський кооператор» (виходив у 1918-1922 рр.). Після центральних київських часописів «Полтавський кооператор» був найсоліднішим українським кооперативним журналом. У ньому публікувались матеріали з теорії та історії кооперації, поради для практичних працівників, постанови зборів Полтавської та інших спілок споживчої кооперації, окремих споживчих товариств, листи з місць, інструкції та постанови уряду і місцевих органів влади, біографічні нариси про діячів кооперативного руху, українських письменників і т.ін. Щоправда, журнал виходив нерегулярно, іноді по кілька чисел одночасно, що було викликано втручанням влади у видавничу справу, реквізицією паперу та іншими чинниками. Із самого початку існування Полтавської спілки споживчих товариств при неторговельному відділі засновано бібліотеку, де збирали кооперативну літературу. Протягом двох років створився фонд із кількох тисяч книжок. При бібліотеці виріс цінний архів з чималої кількості часописів, кооперативних і некооперативних, що надходили до ПССТ з усіх кінців України, а частково й з Росії. Окрім службовців ПССТ, бібліотека обслуговувала й інших полтавців. До заснування бібліотеки Просвітнього Союзу «Українська культура» бібліотека споживспілки була першою українською бібліотекою в Полтаві. Споживча кооперація відрахувала від своїх прибутків у 1917 р. близько 105 тис. крб. на утримання «Просвіти», народних домів, громадських бібліотек та ін. Збори уповноважених Полтавської спілки споживчих товариств у вересні 1918 р. постановили виплатити з чистих прибутків: на допомогу середнім школам, які створювалися по селах, — 150000 крб., на українську Павленківську гімназію в Полтаві — 30000 крб., на кооперативний інституту Києві— 50000 крб., на кооперативну школу в Полтаві — 20000 крб. За сприяння кооперативних організацій на Полтавщині було засновано близько 100 сільських гімназій. Як повідомляється в одному з дописів про збори, вони відбулися під гаслом: «Більше світла, хай щезне темрява, творимо рідну культуру». Коли на зборах порушили питання про виділення коштів на культурні установи, «вогнем запалали промови. Це вже була непереможна сила стихії. ...всі асигнування на культурна цілі були ухвалені, деякі, як асигнування на фонд селянських гімназій, були збільшені». Збори кооператорів, а згодом і спільне засідання спостережної ради, ревізійної комісії та правління ПССТ ухвалили постанови про п'ять стипендій учням — дітям бідних кооператорів. Одна з цих стипендій була названа іменем Василя Доманицького, друга — іменем «артільного батька» Миколи Левитського, решта стипендій мали назву Полтавської спілки споживчих товариств. Усі стипендії передбачалися для уродженців Полтавщини. Полтавська спілка споживчих товариств брала участь у заснуванні в Полтаві історико-філологічного факультету, відомого і як Український університет у Полтаві. З приходом до влади Директорії університет був позбавлений матеріальної підтримки з боку держави і кілька років перебував на утриманні Полтавської спілки споживчих товариств. Університет існував до 1922 р. Д.Шульга велику увагу приділяв кооперативно-просвітній діяльності до останніх днів перебування на посаді голови правління ПССТ. На початку 1920 року у Спілці функціонували культурно-просвітній відділ з театральним підвідділом; видавничий відділ; книгарня; редакція журналу «Полтавський кооператор». На 1920 р. було заплановано видання за напрямами: «Просвітянська бібліотека» (художні твори, історія, природознавство тощо); «Бібліотека нашої молоді»; «Бібліотека кооператора»; «Бібліотека економіста». На видання окремих творів, зокрема «Кобзаря», було укладено угоду про співпрацю з Харківським кооперативним видавництвом «Рух». Отже, діяльність правління Полтавської спілки споживчих товариств та її структурних підрозділів у перші роки її існування характеризується значними досягненнями в торгівлі, виробництві товарів, заготівлях сільськогосподарської продукції, капітальному будівництві, організаційно-кооперативній і культурно-просвітницькій роботі. Усе це, безперечно, сприяло неухильному розвиткові споживчої кооперації Полтавщини, кооперативного руху взагалі. «За якийсь рік упертої роботи працівників Полтавської спілки споживчих товариств, — згадував з нагоди її 10-ї річниці М. Токаревський, —удалося цілком знищити відпуск краму у борг, привести в порядок рахівництво, проробити велику кооперативно-освітню роботу й прищепити всім товариствам кооперативну дисципліну». Оцінюючи неторговельну діяльність Полтавської спілки споживчих товариств, видатний дослідник історії кооперативного руху Ілля Витанович писав: «Кооперації на Полтавщині в ділі організації культурно-освітньої справи належало перше місце у всій Україні...» Характерним для діяльності Д.Шульги було те, що він брав активну участь у загальнокооперативному русі, був учасником різних кооперативних нарад та зборів. На початку січня 1916р. він виступив з привітанням перед учасниками установчих зборів Полтавської спілки кредитних позичково-ощадних товариств. Його обрали тоді членом ради новоутвореної кооперативної спілки. У червні 1918 р. Дмитро Іванович бере участь у всеполтавському кооперативному з'їзді, який ухвалив організувати центральну кооперативну установу краю — іубернську раду кооперативних з'їздів Полтавщини. Цей орган об'єднав працю всіх кооперативних союзів та товариств, представляв і захищав інтереси кооперативних організацій і ставив своїм завданням бути ідейним, науковим, статистично-економічним і культурно-просвітнім центром всієї кооперації на Полтавщині. З'їзд обрав тоді Д.Шульгу до складу іубернської кооперативної ради. 28 травня — 2 червня 1919 р. Д.Шульга брав участь у зборах уповноважених Дніпросоюзу, який вважався тоді всеукраїнським центром споживчої кооперації. Лідера споживчої кооперації Полтавщини та іншого представника ПССТ К.Хохліча обрали до спостережної ради Дніпросоюзу. До ревізійної комісії цього об'єднання тоді обрали головного бухгалтера Полтавської облспоживспілки Д.Чепурного. Будучи головою правління Полтавської спілки споживчих товариств, Д.Шульга хоча й відповідав, згідно з розподілом обов'язків між членами правління спілки, за фінансовий і юридичний відділи, бухгалтерію та секретаріат, у1918-1919рр. нерідко доповідав на зборах, засіданнях спостережної ради чи правління Спілки про загальний стан Спілки, про торговельні зв'язки з кооперативними організаціями різних регіонів. За підсумками однієї з таких доповідей на зборах особливої наради при ПССТ 22-23 червня 1919 р., виходячи з умов тогочасного товарного ринку України, було ухвалено тези про необхідність об'єднання кооператорами Полтавщини всіх своїх фінансових засобів. З питання про фінансову політику споживчої кооперації Полтавщини збори ухвалили таку резолюцію доповідача Д.Шульги: «Зважаючи на те, що кредитна кооперація цупко держиться за товарні операції, на шлях яких звернула її війна, тим не має можливості в повній мірі виконувати своїх природних функцій — кредитування споживчої кооперації, нарада визнає потрібним інтенсивно розвинути свої операції по прийому вкладів не тільки від членів, але й від приватних осіб і інституцій і тим побільшити свої обороти. Операції бажано вести в повному контакті з кредитною кооперацією». «Катастрофічне знецінення російських паперових грошей, — пише у праці «Розгром Полтави» Д. Соловей, — що прикро давалося взнаки вже з зими 1920 року, наштовхнуло керівника ПССТ Д.І. Шульгу—чоловіка з непоганою головою, як про нього говорили, — на думку витягти з села знецінені сов. знаки та перетворити їх на валюту у вигляді товарів. З цією метою він задумав випустити гарантовані майном ПССТ «Зайомні листи». Негайно використали оказію—ліквідацію у Полтаві нотарських контор — і закупили увесь чистий з водяними знаками та гербами актовий папір і навіть клапті його». В червні 1920 р. «листи» були вже випущені купюрами на 250 тисяч карбованців. «Зайомні листи», що виглядали мов правдиві гроші, мали колосальний успіх. ...Швидко довелося випускати «листи» новим накладом". «Міністр фінансів першої-ліпшої держави, — пише Д.Соловей, — міг би позаздрити успіхові цих скромних «зайомних листів» полтавської кооперації. Завдяки «листам» споживспілка відправила на села Полтавщини 1.042.000 аршин мануфактури, щось понад 70 вагонів цукру, 48 вагонів ливарських виробів тощо. Потім (коли було заарештовано восени 1920 р. усе Правління ПССТ) все це стало за один з пунктів обвинувачення супроти Д. І. Шульги. Йому закидали, що він, випустивши «листи» ПССТ, підірвав цим заходи совітів у справах фінансових і знецінював державні гроші». У своїх спогадах про кооперативний рух на Полтавщині Д.Соловей серед піонерів споживчої кооперації, робітників-ентузіастів, що працювали над розбудовою споживчої кооперації краю перед революцією 1917 року та відразу після неї, називає таких: Кость Божко, Павло Височанський, Володимир Дубів, Роман Лимар, Борис Мартос, Кость Михайлів, Михайло Підлубний, Віталій Постоленко, Сергій Рауз, Михайло Токаревський, НесторУсенко, Микола Филипович, Кость Хохліч, Денис Чепурний, Михайло Чернуха, Дмитро Шульга. На жаль, більшість лідерів кооперативного руху, членів правлінь, співробітників кооперативних організацій, які створювали кооперативні товариства і спілки товариств, налагоджували їх діяльність з метою підвищення життєвого рівня населення, нову владу не влаштовували. Вона не тільки усувала їх від керівництва кооперацією, але й позбавляла їх волі та навіть життя. Серед репресованих у 1920 році опинився і співробітник Полтавської спілки споживчих товариств Д.Соловей. Він склав реєстр осіб, репресованих восени 1920 року, і опублікував його у книзі «Розгром Полтави». Серед них, за його твердженням, були: члени правління Полтавської спілки споживчих товариств (Шульга — голова, Божко, Левченко, Хохліч); співробітники спілки (Бібич, Дубів, Панасенко) та інші — усього 17 співробітників. Склад нового правління Полтавської губернської спілки споживчих товариств було сформовано на з'їзді уповноважених, що відбувся в липні 1921 року. Із 226 делегатів з'їзду з вирішальним голосом комуністів числилося 140 і позапартійних — 86. Із усієї кількості делегатів вищу освіту мали 22, середню — 67, нижчу — 87 і домашню — 50. Кооперативний стаж від 1 до З років мали 180 осіб і понад 3 роки — 31. Серед делегатів найбільше було службовців — 126; хліборобів числилося 40 і робітників — 34, інших категорій — 26. За віком делегати були досить молодими: до ЗО років — 114, 30-40 років — 81 і понад 40 років — 31. Ще одна характерна риса тогочасного складу вищого керівного органу споживчої кооперації губернії — це те, що із 226 делегатів чоловіків було 220, а жінок — лише 6. З'їзд обрав правління губернської Спілки споживчих товариств у складі 9 осіб. З них у попередньому складі правління був тільки М.Филипович. Членами правління обрали тільки чоловіків. 4 з них були членами КП(б)У, решта — позапартійні. Наймолодшим за віком Костянтинові Величку та Миколі Филиповичу було 27 років, найстаршому Данилу Наголкіну — 41. Головою правління обрали 29-річного Миколу Федоровича Жмурка, члена КП(б)У; він мав вищу освіту — закінчив математичний факультет; деякий час працював у Золотоніській кредитній кооперації і в радянських установах. «Старих робітників кооперації, — повідомлялося тоді у пресі, — які були непригодні в нових умовах, хвиля революційної боротьби замінила новими робітниками». На жаль, не тільки замінила. З часом чимало з них були фізично знищені. Дмитра Івановича Шульгу репресовано за вигаданою у 1930-1931 роках справою про «Український національний центр». До арешту він мешкав у Києві і працював завідувачем фінансового відділу Всеукраїнського фотокіноуправління. Джерела: 1. Аліман М.В. Полтавська спілка споживчих товариств та її лідер Дмитро Шульга // Вісті Центральної спілки споживчих товариств України, 2006, № 25,29,34,38. 2. В. Постанови загальних зборів уповноважених 21-22 вересня. / Полтавський кооператор — 1918. — № 1. С. 22-25. 3. В.Д. Збори уповноважених Дніпросоюзу. /Полтавський кооператор. — 1919. № 12-13, с. 22-27. 4. Височанський П. Основні принципи оргвідділу спілки в минулому. В кн.: Десять років існування Полтавської Райспілки. 1915-1925 (з нагоди ювілею) — Полтава, 1926. с.49-52. 5. Витанович І. Історія українського кооперативного руху. — Нью-Йорк, 1964. 6. ГЬрохівський Г. Нарис розвитку Полтавської спілки споживчих товариств «Райспілки». В кн.: Десять років існування Полтавської Райспілки. 1915-1925 (з нагоди ювілею) — Полтава, 1926. с.5-37. 7. Десять років існування Полтавської Райспілки. 1915-1925 (з нагоди ювілею) — Полтава, 1926 8. З життя Полтавської спілки споживчих товариств / Полтавський кооператор. — 1919. —- № 12-13. С. 34-38. 9. Історія споживчої кооперації України. / Аліман М.В., Вабенко С.Г., Гелей С.Д. та ін. — Львів, 1996. 10. Ковалевский Н. Из жизни Полтавских кооперативов / Хуторянин. — 1917. — № 11. С. 208-209. 11. Ковтун Г.К., Войналович В.А., Данилюк Ю.З. Масові незаконні репресії 20-х — початку 50-х років на Полтавщині. В кн. Реабілітовані історією (АН України. Інститут історії України та ін.: Редкол.: П.Т. Тронько (відп. ред.) та ін. Київ-Полтава: Рідний край, 1992. С. 5-49. 12. Леляків Д. Збори вповноважених 21-22 вересеня. / Полтавський кооператор. — 1918. — № 2-3. С. 8-9. 13. Постанови об'єднаного засідання надзорчої ради, ревізійної комісії та правління Спілки 22-23 жовтня / Полтавський кооператор — 1918. — № 2-3. С. 27-28. 14. Соловей Дмитро. Розгром Полтави: Спогади часів визвольних змагань українського народу. 1914-1921. — Видання друге, доповнене. Полтава: Криниця. — 1994. 15. Токаревський М. Сторінки минулого Полтавської Спілки Споживчих товариств (До 10-їрічниці). В кн.: Десять років існування Полтавської Райспілки. 1915-1925 (з нагоди ювілею) — Полтава, 1926. с. 56-63. 16. Ю.К. Полтавськое общество потребителей, учреждение для оптовьіх закупок. Хуторянин. — 1915 — № 26. С. 602-604.
Мирослав АШМАН, кандидат економічних наук (Полтава)
Ремонт приборной панели Vito Mercedes