ОСТАННІМ часом усе більше джерел про Головного отамана військ УНР, голову Директорії УНР Симона Петлюру (1879-1926) потрапляє у виднокіл дослідників. Причому документи стосуються різних періодів його життя (полтавського, кубанського, київського, московського, паризького та ін.), а відтак вони дають можливість петлюрознавцям об’єктивніше окреслити як саму постать Петлюри, так і його оточення.
Симон Васильович Петлюра більш відомий загалові як видатний державотворець, політичний та військовий діяч. А втім, він був також досить відомим видавцем, редактором, журналістом, освіченим і глибоко ерудованим критиком, який написав понад сотню статей, розвідок, заміток і рецензій з приводу різноманітних культурно-мистецьких подій початку XX ст
Обставини життя змушували Симона Петлюру постійно змінювати своє місце проживання, тож у 1911 р. він залишає Петербург і перебирається до Москви. Від 1912 до 1916 р. С.Петлюра спільно з О. Саліковським редагує журнал «Украинская жизнь» (м.Москва), значення якого, особливо після 1914 р., коли були ліквідовані всі українські видання, в історії політичної і культурної думки України важко переоцінити. Метою його створення було ознайомлення російських читачів з українським культурним надбанням та піднесення української національної свідомості.
В одному з листів С. Петлюри до А. Ніковського знаходимо цікаві рядки про те, що редакція від самого початку намагається «притягти до участи в виданні всі визначні сили літературні українські без огляду на партійність». Певною мірою редакції це зробити вдалося, бо незабаром це був уже солідний науково-теоретичний орган українства, який зміг об’єднати навколо себе кращі інтелектуальні сили України. У журналі, зокрема, друкувалися М. Грушевський, В. Винниченко, А. Ніковський, С.Єфремов, М. Могилянський, О. і С. Русови, Д. Донцов, А.Новицький, В. Садовський, О. Лотоцький, М. Лозинський, а Ор. Левицький, В. Липинський і багато ін., а з росіян їТіИкий, А. Луначарський, А. Погодін та ін. ^ьвеДені документи яскраво свідчать, у яких умовах
ялося працювати видавцям і редакторам; скільки потрібно довоД иль винахідливості, енергії, терпіння, а іноді й ^Л°иження. щоб знайти кошти для наступної книжки; яка І^матика, на думку редакторів, була актуальною для російського «итача, та ін.
Уважаємо, що листи Симона Петлюри до Андрія Ніковського заповнять ще одну прогалину в дослідженні московського періоду життя та діяльності нашого славетного ¦ земляка.
Листи Симона Петлюри до АндріяНіковського №1.
Москва 28.11.1911 р.
Шановний Андрій Васильович [1].
Ви певно знаєте про намір української колонії в Москві видавати тут журнал «Украинская Жизнь» [2] — в російській мові —присвячений українському питанню. Майбутній журнал, коли не виникне якихось перешкод з боку уряду, почне виходити з початку 1912 року.
Сподіваючись, що Ви спочуваєте ідеї видання, звертаюсь до Вас од імени редакції «Украинской Жизни» з проханням: 1) дати дозвіл на уміщення Вашого ймення в спискові співробітників і 2) допомогти редакції своєю літературною працею на ті теми з життя Українського, шо Ви їх знайдете для себе найбільш цікавими та вартими Вашої уваги.
Редакція буде платити співробітникам: розмір платні такий самий, як і по инших українських виданнях. З огляду на те, що журнал матиме не більше 5-6 друкованих аркушів, статті повинні бути не більшими, як на 7-8 сторінок.
В разі Вашої згоди, прохаю одповісти якомога скоріше, сповістивши разом і про те, чи в спискові співробітників містити Ваше справжнє ймення та прізвище, чи Ваш літературний псевдонім.
Поки — ми не знайшли ще помешкання для редакції, — а тому адресуйте листи на мою адресу: Москва. Лубянская Шіощядь. д. Страхового] О-ва «Россія». — «Восточное Обшество Товарних складов. страхованія и транспортированьїх товаров ?.вьідачею ггугт» С.В.Петлюра
З правдивою пошаною до Вас [підпис] С.Петлюра
Р.5. До Вашої відомости маю подати, що редакцією зроблено заходи притягти до участи в виданні всі визначні сили літературні українські без огляду на партійність, бо й журнал буде безпартійний.
Центральний державний архів вищих органів влади України(м.КиївЛФ.2056, оп.1, спр.1, арк.І-Іазв. Оригінал.
№2.
Москва 05.12.1911 р.
У відповідь на листа Вашого від 2 XII ц.р. маю перш усього скласти Вам подяку за активне спочуття до справи видання «Украинской Жизни».
Вашу пропозицію щодо статті про «Холмське питання» редакція вітає і чекатиме статті — крайній термін — 20.ХІІ. Це питання — актуальне і ми якраз клопотались до кого б звернутись з відповідним проханням. Ну та вийшло, що «на ловца и зверь бежит», бо звертатись до А. Погодіна [3] в цій справі зовсім не випадало: аджеж, наскільки пригадується, він тримається погляду на Холмщину [4] такого, з яким українські погодитись не можуть*. — Щодо дописів та звісток хронікарського змісту — поки зачекайте: ми ще самі не вияснили, як сей одділ буде виглядати. Як вияснемо — сповістю.
Редакція звертається до Вас з проханням: піти до Вл. Жаботінського [5]. закликати його до співробітництва в «Украинской Жизни», попрохати його згоди науміщецня в числі співробітників (до речі, подасте тоді його ініціали точні і адресу) і попрохати од нього до ближчої книжки журналу статті на тему Українсько-Єврейські стосунки. При розмові перекажіть йому технічні умовини та грошові, що торкаються співробітництва. Якщо вас таке прохання наше не утруднить—за виконання його будемо сердешно дякувати. Добре було б, коли б до першої книжки, крім замовленої статті, Ви подали окрему замітку спеціально про заслуги Толмачева в справі приборкання українського життя в Одесі: така замітка була б своєчасною сільветкою — ілюстрацією переведення в життя «адміністративного усмотренія», що — своєю дорогою, — стояло в цілковитій згоді та гармонії з дірективами Столипіна [6] в справі українського руху.
Якщо постійно Ви пишете в Одеських часописах на українські теми, то в початку року матимете згоду озватись на статтю Струве [7], що буде уміщена в першій книжці «Русскойгяі за 1912 рік в відповідь на статтю Украинца «К вопросу ^ьітной Украинской культуре» [9]. Струве виступає тут Аилом», себто тримається в українському питанню ‘Г ” яів Костомарова [10] та Драгоманова [11] (до від’їзду ^о^ЛЯД да кордон), а сучасним змаганням українства не
учуває.
З правдивою пошаною до Вас С.Петлюра
* Коли ж Ви є автором і знаної міні брошури про «Украинцев вКолмшине» тим краще< а дЛЯ редакції з боку програмового — , «дріємлемо».
Центральний державний архів вищих органів влади України(м. Київ). Ф.2056, оп. 1, спр. 1, арк.З-Ззв. Оригінал.
№3.
Москва
[лист писано на бланкові редакції і контори журн. «Украинская Жизнь»]
17.05.1912р.
Шановний Андрій Васильович, В справі статті про відношіння російської критики до українського письменства: в цілому схема Вашої статті на сю тему в «Світлі»[12] пріємлема; бажано лише, щоб переробка її була яко мога дальше од перекладу—з причин Вам певно зрозумілих. Здається міні, що варто одзначити такий момент: російська критика в особі корифеїв її 60-х рр. виявляла тут більше чутливости та інтересу до нас, як епігони її слідуючих десятилітів. Щодо другої частини статті, то згоджуючись на той план, який пропонуєте, варто, на мою думку, згадати, що інтерес до української літератури пропадає, обмежуючись здебільшого межами язикознавства, виємком може бути хіба один Пипін [13], тай той часом не додержує послідовництва в своїх погляд на українську літературу (згадайте хоча б брошуру Міхальчука! [14]). Далі характерно: статті про українських письменників, що з’являються по російських журналах, належать українцям з роду; те саме бачити можна із таких виданнів, як історія російської літератури під ред. Овсяннико-Куліковского [15], або історій Россії в XIX в. під ред. Покровського [16], де відповідні статті написано Русовою [17], — або з енциклопедії. Коли іноді росіяне одгукуються, то пишуть в якомусь глумливому тоні: згадайте Южакова [18] з його рецензією на Грінченка [19]. Отсі уваги позволяю собі нагадати в надії, що, як знайдете потрібним, скористуйтесь ними. Виємки з цього становлять і то останніми часами Овсяннико-Куліковський, Ф.Корш [20] і Львов-Рогачевський [21], В.Краніхвельд [22], що виступали чи то в літературі чи публічно з своїми рефератами про Шевченка, в кожному разі факт ігнорування російською критикою літературною нашої літератури зостається фактом і з цього боку коріфеї 60-х років більше зважали на нас, як літератору ближчих до нас десятиліттів. Іюньську книжку ми хочемо випустити раніш, отож, на се зважаючи, присилайте першу частину статті заздалегідь. Щодо рецензії на книжку М.Комарова [23] – засилайте. В ній є пропуски, що тичуться звісток про український театр або драму в російській літературі, але «Укр.[аинская] Ж.[изнь]» може обмежитись і рецензією в такому вигляді, як Ви пропонуєте. Замітка про виборчі справи в Одесі піде до 5-ї книжки, яку випустити маємо не пізніш 23 числа с/місяця. Рецензію засилайте з таким рощотом, щоб її можна б було пустити до іюньської книжки.
З сердешним привітом С.Петлюра.
Центральний державний архів вищих органів влади України (м. Київ). Ф.2056, оп. 1, спр. 1, арк.8-8зв. Оригінал.
№4.
Москва 02.06.1912 р.
[лист писано на бланкові редакції і контори журн. «Украинская Жизнь»]
Вельмишановний Андрію Васильовичу, — Замітку Вашу про українську драматичну літературу редакція одержала. Замітка піде до 6-ї книжки. Будьте певні, що й надалі, все, що пришлете, буду пускати до найближчої книжки журналу, отож не турбуйтесь за долю скриптів. В кожному виємку буду негайно Вас сповіщати, аби порозумітись і уникнути небажаних наслідків, як щодо редакції, так і до Вас. Чи готуєте обіцяну статтю про російську критику і укр. [аїнську] літературу? Хотілось би її мати до 7-8 книжки «Укр.[аинской] Ж.[изни]», яку маємо випустити, з огляду на літній час і економію, подвійним числом.
З сердешним привітом С.Петлюра.
Центральний державний архів вищих органів влади України (т. Київ). Ф.2056, оп.1, спр. 1, арк. 10. Оригінал.
Хоч Ви в плані своїх літературних праць статтю V аинской Жизни» і ставите аж на останньому місці з огляду «а її становище», але Ви все ж таки пишіть. Річ в тім, що ми тут ” яс сподіваємось з честю закінчити сей рік видання. То правда, що у нас бувають досить неприємні моменти, зв’язані з виплатами друкарні, яких одкладати ніяк не можна, але всякими потугами, правдами й неправдами викручуємось. Перебути лише літні місяці та весняні, а в осени грошей добудемо з проектованих вистав, концертів тощо! Отже, маючи се на увазі, дописуйте таки кінець своєї статті та й шліть, щоб, нарешті, узріла вона світ пана-Бога. Недостачі матеріалу наша редакція не відчуває, хіба що от в бібліографічному відділі, але хотілось ¦би давати до чергових чисел матеріал певної якості і більш ріжномаїтий змістом своїм.
Зрештою маєте вільну руку щодо терміну, але особисто заінтересований побачити Ваш скрипт — може не один? — Як мога скорше.
Вітаю ваші виступи на сторінках Літературно] Н[аукового] Вістника [24]. Занадто вже «слабо» в ньому поставлено отділ літературної критики, щоб не вітати свіжих появ на сім полі. Монополія Євшана [25] тут, на мою думку, дуже шкодила, бо сей Критик з великою плутаниною в голові: на ідну свіжу думку в якійсь його статті припадає стільки кучерявих, переплутаних, розвинених абсурдних думок, що часом не вистачає навіть сил дочитати статті! Гкрно те, що Ви озиваєтесь в свій час на такі з’явища, як фейлетон Новицького [26] в «Южной Заре» [27]. Се надає рухливости журналові, який — «все в суд і осуждєніє» буде сказано йому — часто-густо за подіями літературного життя поспішає в наш вік електрики та автомобілізму так швидко, як сновигали колись чумацькі валки. Щодо Ваших уваг до «Дзвону» [28], то так для них взято вірно. Я, знаєте, все сподіваюсь: мусить таки й «Рада» [29] колись стати живіщим органом, справжньою газетою, замість бути збірником звісток. Як се потрібно для інтенсіфікації нашого руху, для поспіху його! Все це — хоч і «не на тему», зачеплено вашим листом, але якось мимоволі виливається на папер. Не дивлячись на те, що приходиться редагувати «УкраинскуюЖизнь», асе наче саме собою припускає якусь відповідну атмосферу—почуваєш страшенну одірваність од національного ґрунту і приголомшуючу часом самітність. Бажаю Вам всього кращого.
З привітом [підпис] С.Петлюра
Центральний державний архів вищих органів влади України(т. Київ). Ф.2056, оп. 1, спр. 1, арк. 11-11 зв. Оригінал.
№6.
Москва 07.09.1913 р.
[лист писано на бланкові редакції і контори журн. «Украинская Жизнь»]
Вельмишановний Андрію Васильовичу,
Тільки сьогодні, повернувшись з подорожі по Волзі та Камі, прочитав листа Вашого. Поспішаю з відповіддю, яка одночасно і проханням буде до Вас. Статтю про українські журнали присилайте яко мога скоріше: у мене дуже мало матеріялу для чергової (9-ї) книжки, почасти через те, що я виїздив з Москви, почастим через те, що «милі» співробітники «підвели». Отож прохав би Вас поспішати з статтею про журнали і числа до 14-15 прислати. Одночасно сподіваюсь дістати од вас і рецензії на три книжки (історичного змісту — «Тиміш Хмельниченко», «Заклятий козак» і «Борці за правду»). Ті висновки, які напрошуються—я трохи догадуюсь, про що саме річ йде—дуже потрібні. Просто свинство, що наші майстри слова історичного романа, чи повісті не чіпають!
Статтю про Вороного варто мати до 10-ї книжки.
Сповістіть.
Пишу коротко, бо сила праці всякої: і редакційної і службової. Півтора тижні, що протягом їх плавав, боком виходять.
Стискаю руку [підпис] С.Петлюра
Центральний державний архів вищих органів влади України(м. Київ). Ф.2056, оп. 1, спр. 1, арк. 13-13 зв. Оригінал.
№7.
Москва 10.11.1915р.
[лист писано на бланкові редакції і контори журн. «Украинская Жизнь»]
Вельмишановний Андрію Васильовичу
Стаття про народню школу в Галичині буде не зайвою, навіть %м вигляді, який Ви їй маєте надати. Отже присилайте її. ^?й«она ще не написана, то крайній строк для неї 1 марта: тоді 0она піде до III книжки; відповідний матеріял про Галичину для II книжки вже маємо.
Рецензій на книжки про Галичину я так од Вас і не діждався. Замовив иньшим, перебравши мало не всі, що повиходили з друку- Частину рецензій уміщено в 11 -12 кн.; частина піде до І, а давші до II.
Добре б мати критичні нариси про українських письменників Галичини. Чи не написали б про когось? Майте тільки на увазі, що про Бордуляка [31] і Франка [32] вже замовив.
Чули ми, що кияне мають намір скористуватись дозвіл ом на Видання українських журналів і відновлятимуть «Україну» Яригою. Ми тут рішуче висловлюємось проти такої ласки. Краще переждати або видавати наукові збірники десь поза межами ^компетенції «Кієва» і п.п. Нікольських [33].
Од Буди [34] так і нема ні слуху ні духу. Повідомляю, що крайнім строком для присилання матеріалу, щоб він міг попасти .до чергової книжки, є 15 число даного місяця. Тим часом бажаю
Вам всього кращого [підпис] С.Петлюра
Р.З. Од Буди, коли він «розгойдається» взятись за хроніку, бажано мати матеріял для II кн. [ижки], бо для першої прийшлось сяк-так поназбірати самому, як і до 11 -12.
Центральний державний архів вищих органів влади України(м. Київ). Ф.2056, оп. 1, спр. 1, арк. 15-16. Оригінал.
Примітки:
1. Ніковський Андрій Васильович (криптоніми і псевдоніми: А., А.В., А.Н., В., А-й, Ан.Н., Ан.Яр., А-я Вас-ко, В-ко, А.В-о, Ник.Ков-скій, Н-кий, Ан.Ник-скій, Н-ський, О-о, А.Я-ч, Василько, А.Василько, Приходько, Йосип Стефанович, А.Танаскович, А.Яринович та ін.: 14.10.1885, с. Малий Вуялик на Одещині — 1942) — громадський і політичний діяч, літературознавець і публіцист, журналіст.
2. ‘Украинская Жизнь» — літературно-науковий і загальнополітичний місячник російською мовою, що виходив у Москві (1912-17) під фірмою видавця і адміністратора Я.Шеремецінського. Метою журналу було ознайомлення російських читачів з українським культурним надбаннями та піднесення української національної свідомості. Гол. редактори — О. Саліковський і с. Петлюра; визначніші співробітники: М. і С. Грушевські, В. Винниченко, А. Ніковський, С. Єфремов, М.Могилянський, О. і С. Русови, Д. Донцов, А. Новицький, В.Садовський, О. Лотоцький, М. Лозинський, Я. Чепига, Ор.Левицький, В. Липинський і багато ін., а з росіян М. Горький, А.Луначарський, А. Погодін й ін. Вступні статті журналу присвячувалися національному питанню, далі подавано перегляд поточних подій на Україні, огляд чужої преси (російської, польської) про українські проблеми, дописи з підросійської частини України і з Галиччини, критичні статті, літературні і мистецькі огляди, бібліографію тощо.
3. Погодін Олександр Львович (1872—1947) — історик літератури, публіцист.
4. Холмщина (Забужжя) — історико-етнічна область, що займає територію на захід від середньої течії Зах. Бугу. Отримала назву від м. Холма (тепер Хелм), заснованого у середині 30-х років ХНІ ст. галицько-волинським кн. Данилом Галицьким. Після 3-го поділу Речі Посполитої Холмщину приєднали до Австрійської імперії. 1809-1915 — у складі Варшавського герцогства, 1815-1914 — Королівства Польського, яке було частиною Російської імперії. Економічний і соціально-політичний розвиток Холмщини відрізнявся від розвитку Галичини та ін. українських земель. На території Холмщини діяла польська адміністрація, польська мова була урядовою. На пропозиції Холмського братства Державна дума Росії 23.06.1912 року прийняла закон про утворення Холмської губернії, яка охоплювала повіти Люблінської та Седлецької губерній, заселених в основному українцями. Холмська губернія повинна була підпорядковувати-сь безпосередньо Міністерству внутрішніх справ Російської імперії, але закон не був реалізований у зв’язку із початком Першої світової війни.
5. Жаботинський Володимир (Зеєв) Євгенович (17.10.1880— 04.08.1940) — єврейський письменник і публіцист, ідеолог та один із лідерів сіоністського руху. У своїх працях значну увагу приділяв і українському національному питанню, закликав єврейство рахуватися з вимогами та національними потребами українців.
6. Столипін Петро Аркадійович (2(14).4.1862—5(18).9.1911) — російський державний діяч, реформатор. Відзначався крайніми шовіністичними поглядами, активний захисник самодержавства. У квітні 1906 року призначений міністром внутрішніх справ, а в липні 1906 року—головою Ради Міністрів. У січні 191 Оуряд Столипіна заборонив створення національних (зокрема й українських) товариств, клубів, видання рідною мовою газет. Антиукраїнська політика Столипіна призвела до закриття низки «Просвіт», припинення видання українських газет, заборони вшанування пам’яті Т.Шевченка.
7. Струве Петро Бернгардович (1870—1944) — економіст, філософ, історик, політик і публіцист
8. «Русская мьісль» — щомісячний журнал, який виходив у Москві від 1880 року. Кількість передплатників журналу доходила до 13.000. тл украинца «К вопросу о самобьітной Украинской Вірогідно, автором статті є Михальчук Костянтин ^ьвяч”‘Див примітка № І4
Костомаров Микола Іванович (псевдонім: Ієремія Гапка;
) 5 1817_ (19).4.1885) — славетний український історик,
4мгоаф та письменник.
Драгоманов Михайло Петрович (1841—1895), громадський і Ш ітИЧНий діяч, історик, філософ, фольклорист, публіцист. *10Л і2 «Світло» —український педагогічний журнал для сім’ї і школи. 0’в у 1910-1914 рр. у м. Києві. Журнал був першим українським ланням на Східній Україні, що звернув погляди на виховання айбутнього покоління духовно освічених і національно свідомих ігкоаїнців. Друкували твори класиків української літератури, фахові статті, огляди, поради тощо.
13. Пипін Олександр Миколайович (25.03(06.04). 1833, Саратов
— 26.11(09.12). 1904, м. Петербург) — вчений, літературознавець, еФнограф, академік Петербурзької АН (1898).
14. Міхальчук (Михальчук) Костянтин Петрович (криптоніми і псевдоніми: К.М., М., Мих. К., С-иМ., С-йМ., Х-л, Пивовар, Українець, Кохол; 21.12.1840 (02.01.1841), с. Зозулинці, тепер Козятинського р-ну Вінницької обл. — 07. (20).04.1914, м. Київ) — мовознавець та етнограф, громадський діяч, видавець.
15. Овсянико-Куликовський Дмитро Миколайович (23.01 >(04.02). 1853, маєток Каховка Таврійської губ. — 09.10.1920, Одеса)
— історик культури та критик, літературознавець, почесний академік Петербурзької АН (1907).
16. Покровський Михайло Миколайович (17 (29).08.1868, Москва
— 10.04.1932, там само) — історик, академік АН СРСР (1929). У тексті мова йде про колективну 9-томну працю «История России в ХІХв.»
17. Русова (Ліндфорс) Софія Федорівна (криптоніми і псевдоніми: С.Р., Р-ва С, Р-ова, Баба Нона, Нона С. та ін.; 18.02.1852, с. Олешня, тепер Корюківського р-ну Чернігівської обл. — 05.02.1940, м. Прага, Чехія) — громадська та культурна діячка, педагог, дружина ОРусова.
18. Южаков Сергій Миколайович (17 (29). 12.1849, Вознесенськ Херсонської губ. —29.11 (12.12).1910, Петербург) — російський публіцист і соціолог, від 1898 року працював головним редактором ‘Больщой днциклопедии».
19. Грінченко Борис Дмитрович (псевдонім Вартовий, В.Чайченко, Б.Вільхівський, Л.Яворенко: 27.11.(10.12)1863, х. Вільховий Яр, тепер Харківський р-н Харківської обл. — 23.04. (06.05). 1910, Оспедалетті, Італія: похований у Києві) — письменик, гРомадський і педагогічний діяч, публіцист, бібліограф, редактор-видавець, фольклорист, мовознавець.
20. Корш Федір Євгенович (1843-1915) — філолог, славіст, академік Петербурзької АН (із 1900)
21. Львов-Рогачевський Василь (псевдо В. Львов, Ното (1874-1930) літературознавець. Закінчив Харківську гімназію та Університет у Санкт-Петербурзі. Брав участь у революційному русі, в 1898-1899 вступив у «Союз боротьби за звільнення робітничого класу». Від 1900 до закінчення університету працював у Харкові в РСДРП, наближаючись до меншовиків. У 1917 — відійшов від політичної діяльності, переймаючись лише літературною та викладацькою роботою.
22. Краніхвельд Володимир Борисович (1855-1918). Один і3 найбільш марксистських критиків «першого призову». Друкувався в «Современном мире», де очолював відділ «Литературньїе отклики», ц «Мире Божьем», «Образовании», «Киевской мьісли» та ін.
23. Вірогідно мова про Комарова Михайла Федоровича — українського етнографа, який активно друкувався в «Киевской Старине», галицьких часописах «Діло», «Зоря», «Правда».
24. «Літературно-Науковий вісник» — літературно-мистецький, науковий та суспільно-політичний щомісячний журнал. Заснований 1898 як продовження видаваного НТШ журналу «Зоря» та редагованого І. Франком журналу «Житя і слово». З 1898 до 1905 — видання НТШ, 1905 — переданий Українсько-руській видавничій спілці. 1906-13 виходив у двох редакціях — київській і львівській (ред. М.Грушевський). 1917-19—виходив у Києві як видання Товариства підмоги українській літературі, науці й штуці під редакцією О. Олеся. З 1922 по 1932 видавався у Львові Українською видавничою спілкою. 1933-39 виходив під зміненою назвою «Вісник» (ред. Д.Донцов).
25. Євшан Микола (справжнє прізвище — Федюшка Микола Йосипович: інші криптоніми і псевдоніми: Лебедик, Явір, М.Ф.; 19.05.1889, с. Войнилів, тепер смтКалуськогор-нуІвано-Франківської обл. — 23.12.1919, м. Вінниця) — літературний критик, публіцист, громадський діяч.
26. Новицький — постать не встановлена.
27. «Южная Заря» — часопис, що виходив у Катеринославі.
28. «Дзвін» — літературно-науковий, мистецький та громадсько-політичний часопис соціал-демократичного спрямування: видавався щомісячно у Києві 1913-1914 рр.
29. «Рада» — єдина щоденна громадсько-політична газета українською мовою у підросійській Україні. Виходила з 15 (28).09.1906 до 20.07(02.08) 1914 у Києві замість закритої російським урядом газети «Громадська думка». Видавалася на кошти Є. Чикаленка за деякою матеріальною допомогою В.Симиренка і Л.Жебуньова. Головними редакторами «Ради» були Ф.Матушевський (1906-07), М.Павловський (1907-13), А.Ніковський (1913-14).
30. Єфремов Сергій Олександрович (псевд.: С.Александрович, Волосожар, Киянин, Тр. Лановий, Липовчанин, С.Охріменко, Сергій Палець, Зрекіаіог, N60^10, ЗсгіЬа та ін.: 06.10.1876, с. Пальчик Звенигородського повіту Київської губернії — 31.03. 1939, Ярославль) — політичний, громадський і державний діяч, письменник, журналіст, літературознавець, дійсний член ВУАН, віце-президент ВУАН: член Центральної та Малої Рад, заступник голови УЦР, генеральний секретар міжнаціональних справ. Репресований, звинувачений у керівництві «контрреволюційною Спілкою визволення України» (1929). УПСФ.
уляк Тимотей (псевдонім Ветлина) (1863—1936) — * й прозаїк і перекладач, співробітник «Зорі» та ін. часописів; т — Щїоі4 року не друкувався.
франко Іван Якович (27(за^ ін. даними 25).08.1856 —
1916) — видатний український поет, письменник, учений, І^адський і культурний діяч.
33. Нікольський — постать не встановлена.
*Жалський і культурний діяч. ҐР33 Нікольський — постать
ф 34. Буда Сергій Олексійович (1869—1942) —- дослідник історії Укріпи, публіцист.
© Вступне слово, публікація листів, примітки:
Олена Єфремова, на чальник відділу інформації та використання ЦДАВО України (Київ)
Тарас Пустовіт, заступник директора—начальник відділу інформації та використання документів Державного архіву Полтавської області
Ремонт приборной панели Vito Mercedes