Петлюру — зарубали, а Мазепу запхали подалі від людських очей
01.02.2008
На різних сайтах і в пресі з’явилися оптимістичні повідомлення про те, що у Полтаві збудують пам’ятник Гетьманові Іванові Мазепі та Музей козацтва. Хтось і справді подумає, що після українофобських дій й рішень, пов’язаних із забороною спорудження пам’ятника Петлюрі, полтавські шварцбарди, швондери і шарикови покаялися та вирішили вшанувати хоча б Великого Гетьмана, якщо вже зрозуміти велич Голови Директорії і Головного Отамана не вистачило ні кебети, ні совісті, ні синівського чуття.
Насправді ж рішення позачергової 24-ї сесії Полтавської міської ради, ухвалене 11 січня голосами комуністів, соціалістів, регіоналів та частини бютівців (!) „Про погодження розташування Музею козацтва з пам’ятником гетьману України Івану Мазепі у складі Державного історико-культурного заповідника „Поле Полтавської битви” інакше, як наругою над пам’яттю Гетьмана і Українським козацтвом, не назвеш.Бо Музей козацтва і пам’ятник Мазепі збираються запхати подалі від очей полтавців, у село Яківці, аж за могилу російських воїнів, під „нагляд” церкви Московського патріархату і катюги Петра, що стовбичить біля музею Полтавської битви.
Пам’ятника не видно буде ні проїжджим, ні перехожим. Транспортне сполучення з Яківцями залишається препаскудним, тож бачитимуть лик Гетьмана хіба що екскурсанти. А їх завжди було негусто і навряд чи дуже побільшає, незважаючи на всі хлестаковські плани полтавських зверхників, які вирішили, що на бренді Полтавської битви можна „нарубати капусти” (приймаючи з нагоди 300-річчя усіляких лужкових, жириновських і затуліних?) У кращих традиціях кучмо-кукобізму газети цитують слова мера А. Матковського: „Оцінки були різні, але переписувати історію — річ марна. Хай краще приїжджають до Полтави туристи, молодь зі всієї України і на місці роблять власні, не заангажовані висновки щодо нашого непростого минулого”. Та не всі бачать, що цими словами приховуються дії, спрямовані на те, щоб у самій Полтаві і духу мазепинського не було. Живіть на вулицях Леніна, Менжинського, Фрунзе, Карла Лібкнехта, фотографуйтеся біля колони слави русского оружія з орлом — такого собі фалоса, що століттями ґвалтує українські небеса, відпочивайте біля пам’ятника на місці, де пиячив до чортиків після Полтавської битви біснуватий цар московитів… Ну, хіба ще милуйтеся фасадами споруд бізнес-імперії Матковських…
Рішення про спорудження Музею і пам’ятника на задвірках Полтави приймалося з грубим порушенням регламенту. Депутат В’ячеслав Скрябін (фракція „Наша Україна”) розповідає, що проект рішення не обговорювавсяу постійних депутатських комісіях, зокрема профільній — з питань культури. Цей пункт порядку денного тримався в секреті, його немає в повідомленні про сесію у пресі, про нього не говорили, коли запрошували телефоном депутатів на сесію.Тим часом з „надійними” голосувальниками, очевидно, велася „підкилимна” робота. Така утаємниченість цілком зрозуміла: мер чудово усвідомлював, що він коїть беззаконня. Бо щеу листопаді минулого року профільна депутатська комісія з питань культури, яку очолює Ганна Білоус (фракція „Наша Україна”), прийняла рішення щодо до того, де має стояти пам’ятник Мазепі: в історичній частині міста, на Соборному майдані.
Це цілком логічно. Адже йдеться про пам’ятник державцеві, який понад 20 років керував державою, меценатові, воїнові, поетові, і його доцільно поставити там, де він зазнав щасливих митей тріумфу, приймав вітання після обрання Гетьманом, молився Богові, обговорював державні справи зі старшинами Полтавського полку (саме тут розташовувалася полкова канцелярія), спілкувався з духовенством, поетами, художниками, музикантами…
Полтавська битва — лише один епізод, хай і найтрагічніший, у житті й діяльності Гетьмана Мазепи, — говорить депутат В’ячеслав Скрябін. Важливо, щоб пам’ятник нагадував про велич діянь Гетьмана і про образ Гетьманської України взагалі, а не був черговим дядьком у шароварах з похиленою головою.
А як же з результатами конкурсу? Якщо повернутисядо самого початку історії з пам’ятником Мазепі, то слід сказати, що ініціатором його спорудження виступила Полтавська „Просвіта”, її голова — народний депутат Микола Кульчинський. Просвітяни відкрили рахунок для пожертв на пам’ятник, назбирали вже понад 40 тисяч гривень. Офіційно було проведено конкурс на кращий проект пам’ятника, в якому перемогли київський скульптор Микола Білик і полтавський архітектор Віктор Шевченко.Чому ж тепер все вирішили переграти? Чи не означає це повернення до практики недалекого Кукобівського минулого, коли у Полтавів подібних конкурсах „дозволялося перемагати” лише „угодним” скульпторам і архітекторам, котрі безмовно підписувалися потім під значно більшими гонорарами, ніж насправді їх одержували? Невже знову повернеться система „відкатів”? Чи вона і не вмирала? Видворення Івана Мазепи в яківчанський екзил якось підозріло співпадає з настійливими пропозиціями у контрольованій Матковським міській пресі про перенесення пам’ятника Петру І від музею Полтавської битви у центр міста до колишнього Кадетського корпусу, про створення в тому корпусі музею царя Петра. Так, чого доброго, невдовзі доживемося до того, що під орлом влаштовуватимуть свої виправи московські чорносотенці.
Полтавці, голосуючи за підтриманого БЮТом Андрія Матковського, гадали собі, що голосують за проукраїнську, демократичну силу. А виходить, замали міського голову, перед яким у справі підкилимних маніпуляцій „відпочивають” Кукоба, Азаров і Табачник разом узяті?.. Перед початком тої злощасної сесії хлопці з міської організації „Нашої України” та Громадського комітету з увічнення пам’яті Симона Петлюри вручили мерові Матковському та його наближеним по підручнику історії для 10 класу, по зошиту і ручці — щоб латали дірки у своїй освіті та не ганьбили Полтаву. А „Просвіта” подарувала монументальну працю Р. Радишевського і В. Свербигуза „Іван Мазепа в сарматсько-роксоланському вимірі високого бароко”. Та після другого „бютівського плювка в українську душу” (термін мого колеги Василя Неїжмака) хочеться сказати просвітянам: заберіть ви той том назад! Воно їм як мертвому припарка. „Хоч десять сердечок на лобі намалюй, як не патріот ти — то Москви холуй”, — говориться в одному вірші з приводу полтавських „пам’ятникоборчих” подій.
