ПЕРЕДМОВА

Майже два десятиліття національно свідома інтелігенція міста Полтави ініціює заходи на пошанування пам’яті славетного земляка Симона Васильовича Петлюри (1879-1926). На першому етапі (ще за радянщини) полтавці починали із напівзаборонених зібрань, відспівування панахид священиками УАПЦ, піших маніфестацій до обійстя Петлюр. І хоча тоді вкрай не вистачало об’єктивної, неупередженої інформації про чільних провідників Української революції, більше підказувала інтуїція: Петлюра — славетний державний та політичний діяч України, бо за більшовиків у 1919-1920-х роках саме він уважався ворогом за ч. 1.

Узявши на Полтавщині ініціативу в дослідженнях постаті С. Петлюри та доби Української революції, обласне товариство «Просвіта ім. Т. Шевченка намагалося водночас популяризувати ім’я славетного державника серед краян шляхом проведення наукових конференцій (читань), вечорів пам’яті, відповідних публікацій. І сьогодні нам приємно усвідомлювати, що Полтава тут стала поряд з відомими науковими центрами України.

Неодноразово піднімалося питання перед Полтавською міською радою щодо перейменування однієї з центральних вулиць Полтави (приміром вул. Артема) на ім’я Петлюри, встановлення на його честь меморіальної дошки та пам’ятника. Але по-справжньому державницькими і наступальними стали спільні дії полтавської інтелігенції та органів виконавчої влади від 2006 року, коли на чолі облдержадміністрації став патріот і професіонал В.М.Асадчев. Відтоді усі державницькі та національні свята стали провадитися з відвіданням святих для полтавців місць та покладанням квітів біля меморіальної дошки С.В.Петлюрі.

Проте в умовах політично заангажованого міського керівництва та хворого пострадянського суспільства реалізовувати вдавалося далеко не все. Але й те, що вдавалося, робилося скорше не завдяки, а всупереч політиці, яку сповідували (і сповідують) очільники «духовної столиці України».

Найбільш помітною політика подвійних стандартів Полтавської міської ради проявилася під час встановлення пам’ятного знаку Симону Петлюрі біля приміщення облдержадміністрації (23.05.2007), коли вже наступного після відкриття дня (неймовірна оперативність — ред.)

Розпочалася кількамісячна судова тяганина, яка нічого, крім шкоди самій же владі та загально-національній справі, не принесла. Але це лише один бік медалі. Імпульси міського керівництва відразу відчули різні антиукраїнські проімперські сили, які не забарилися упродовж останнього часу здійснити цілу низку провокацій (облити пам’ятний знак червоною фарбою) та безпрецедентних нападів у ЗМІ з метою дискредитації постаті Петлюри. А однієї глупої ночі пам’ятний знак вагою кілька тонн просто зник.

Як не сумно це констатувати, але постать Вєрки Сердючки виявилася набагато зрозумілішою полтавському мерові, ніж постать людини, що поклала своє життя заради України. Петлюра і Полтава — невід’ємні. Тут він народився, зростав, мужнів, тут він почав осмислювати непрості процеси, які відбувалися у тогочасному суспільстві. У Полтаві, на думку багатьох дослідників, у світогляді Петлюри відбувалися складні трансформації, коли поряд із класовими ідеалами постали ідеали національні, тут формувався майбутній державний і політичний діяч. Згодом саме у Полтаві більшовики репресували сестер покійного вже Голови Директорії УНР, Головного отамана військ УНР лише за те, що перебували у родинних стосунках із Симоном Петлюрою і носили вишиванки.

Симон Петлюра загинув тільки фізично. Його ідеї українці намагаються відродити. Його дух і сьогодні витає над Парижем, Києвом. Полтавою, витає скрізь, де мешкають українці. І пам’ять про нього має бути обов’язково увічнена, і передовсім у милій його серцю Полтаві.

Уважаємо, що з думкою патріотичної, національно свідомої громадськості слід рахуватися. І місцевій владі — насамперед, якщо вона хоче називатися українською владою. Пам’ятники мають символізувати ідеї свободи, визволення, незалежності. А символи гноблення, насильства, беззаконня мають бути знесені та перенесені до музею тоталітаризму.

Ми — на своїй землі, і нас наснажує пам’ять борців, які віддали своє життя за свободу й незалежність України. Це найдорожче, що у нас є. За нами правда.

Микола Кульчинський, Тарас Пустовіт.